Чорнобиль наша біль, трагедія, пам'ять

  Чорнобиль... Це слово стало символом скорботи, печалі, трагедії, що сталася 34 роки тому, 26 квітня 1986 року. Тієї ночі почалася Чорнобильська ера,  страшна сторінка нашої історії, ера болю, смутку, страждань і тяжких наслідків катастрофи.

Біда, що не мала ні кольору, ні запаху, від якої загинуло і гине багато людей, біда, яка зігнала з рідних місць тисячі людей... Вони залишили свої домівки, батьківські могили, надбане майно, рятуючи себе і своїх близьких.  

  Чорнобильська трагедія не могла пройти повз душу кожної людини, надто ж - коли це душа поета. Житомирщина, насамперед її північні райони, сповна, зазнала на собі смертоносну ціну радіаційному лихові. Коли хочеш побороти біду - зосереджуєшся на протидійних  внутрішніх резервах, духовній складовій. 

  Поезією болю назвала свої вірші українська письменниця, поетеса, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України - Ніна Комашня (18.03.1949-02.06.2013). Народившись на Житомирщині (там пройшла частина її життя) не могла не писати про цю катастрофу, про цей біль. Її книги: "Душа просвічена ураном", "В краю нетоптаного рясту", "Земля в терновому вінку" - це книги, написані  не за принципом актуальності, а за велінням совісті і вболівання за рідну землю і її людей.

  А скільки людей (пожежники, воїни, добровольці...) загинуло борючись із цим лихом!..

Я знову думаю про тих,

Кого Чорнобилем убито.

І про вогню пекельний сміх,

Коли земля так прагла жити.

Ішли на смерть, коли душа

Земного раю прагла щиро.

(Слова не варті і гроша,

Якщо вони мовчать безсило).

У пекло дужі йшли без слів

Прямісінько з земного раю.

І диво сталося із див -

Я це тепер напевне знаю.

Бо не здолала смерть бійців -

(Й вона таки бува безсила!)

...Букетик в крихітній руці

Життя кладе на їх могили.

                    Ніна Комашня

  Скільки б не минуло часу, які б події не відбувалися в майбутньому, земля і людська пам'ять завжди берегтимуть у собі невигойні зарубки атомного болю й вогню.